Медіадидактика або дидактика  ХХІ століття

"Один зі способів визначити кваліфікацію майстра (в тому числі і     вчителя) – познайомитися з його інструментами. Зазвичай гарний той   майстер,   який   має  багато  інструментів,  вони  справні, завжди  під рукою  і  знаходяться у  повному  порядку" .     

Ольга Остапенко 

  

Медіадидактика вивчає можливості застосування медіа як допоміжного засобу  для підвищення ефективності уроку, а також  роль медіазасобів у конструюванні процесів навчання.Медіа - (англ. media — засоби, способи) — це канали та інструменти; їх використовують, щоб зберігати, передавати й подавати інформацію або дані. Медіа часто згадується як синонім до масс-медіа або новинних медіа, але в ширшому користуванні вони означають єдине середовище; його використовують, щоб передавати будь-які дані в яких-будь цілях  (Інтернет-словник Вікіпедія).
Вчені наголошують: саме за допомогою медіаосвіти особистість здобуває інформаційну свободу, право одержувати інформацію, необхідну для життя, розвитку та професійної діяльності, можливість висловлювати свої погляди з приводу тих або інших подій, передавати інформацію і,  що більш важливо, знання іншим людям.     

У процесі навчання присутні різноманітні технології використання мас-медіа, що дає підставу говорити про медіадидактику як про узагальнене поняття, як новий напрям у педагогіці. Завдяки їй сьогодні професійно-орієнтовані медіа інтегруються в підготовку майбутніх фахівців, що свідчить про доцільність вести мову про різні медіаосвітні технології. При залученні у навчальний процес друкованих видань - говоримо про пресодидактику і використовуємо пресу для представлення мас-медіа як знаків національної культури, країнознавчих об'єктів, професійно орієнтованих знань тощо. Медіаосвітні технології пресолінгводидактики допомагають вивчати власне мову, як рідну, так й іноземну: пресолінгвістика виділилася в самобутню і самостійну галузь науки.

Медіаосвіта - з метою формування медіаграмотності й медіакомпетентності - передбачає різні методики проведення занять, котрі розвивають індивідуальність учня, самостійність його мислення, стимулюють його творчі здібності. «Медіаосвітні» педагоги нині говорять про відповідні освітні технології, пов'язані із кіно, телебаченням, періодикою, радіо, Інтернетом та ін. Їх об'єднано терміном медіадидактика, котра складається з технологій (методик) окремих часткових дидактик - пресодидактики, радіодидактики, теледидактики, кінодидактики, мультимедіадидактики, Інтернет-дидактики...

Часткові (предметні) методики допомагають особистості не тільки володіти необхідною інформацією про саму себе і довкілля, а й навчають ефективно користуватися цією інформацією упродовж усього життя, «усвідомлено будувати своє життя, успішно навчатися протягом усього життя, працювати, ефективно вирішувати проблеми особистого та суспільного характеру ». Тому йдіться про необхідність їх розвитку, про максимальну підтримку цього процесу.

Дослідники відзначають, що сучасному суспільству потрібні медіакомпетентні фахівці, які могли б йти в ногу з темпами технічного розвитку та соціальних змін, за допомогою новітніх медіа відстежувати старіння знань у зв'язку зі зміною наукових та соціальних парадигм, збагачувати себе актуальною інформацією і знаннями за допомогою засобів медіаосвіти . Медіадидактика, її складники орієнтують на продуктивні форми навчання, котрі розвивають індивідуальність особистості, самостійність мислення, стимулюють творчі здібності через безпосереднє залучення до творчої діяльності, сприйняття і засвоєння знань про медіакультуру.

Медіаосвіта - як інструмент підтримки демократії - орієнтує громадянина будь-якої країни світу на вільне самовираження й права на інформацію, котра є частиною основних прав кожного члена суспільства. Саме за допомогою медіаосвіти особистість здобуває інформаційну свободу – право одержувати інформацію, необхідну для життя, розвитку та професійної діяльності, висловлювати свої погляди з приводу тих або інших явищ і подій,передавати інформацію (і що більш важливо – знання) іншим людям. Можливості розвитку громадянського суспільства засобами медіаосвіти в останні роки привертають усе більше уваги провідних міжнародних організацій та освітянської спільноти. Масова медіаосвіта в сучасному світі розглядається як процес розвитку і саморозвитку особистості за допомогою і на матеріалі засобів масової комунікації (медіа) з метою формування культури спілкування з медіа, розвитку творчих, комунікативних здібностей, критичного мислення, умінь повноцінного сприйняття, інтерпретації, аналізу й оцінки медіатекстів, навчання різних форм самовираження за допомогою медіатехніки. О.В.Федоров зазначає, що набута в процесі медіаосвіти медіаграмотність / медіакомпетентність допомагає людині активно використовувати можливості інформаційного поля телебачення, радіо, відео, кінематографа, преси, Інтернету, допомагає їй краще зрозуміти мову медіакультури (Федоров, 2001).

Дослідниками (С.Пензін, 1987; Г.Онкович, 1988, 1995, Ю.Усов, 1989; О.Федоров, 2001; 2010; Р.Хилько, 2001; Баранов, 2002; А.Короченський, 2003, І.Чемерис, 2008, Н.Духаніна, 2011 та ін.) визначено такі основні напрямки медіаосвіти:

1) медіаосвіта майбутніх професіоналів - журналістів (преса, радіо, телебачення,Інтернет), кінематографістів, редакторів, продюсерів та ін.;

2) медіаосвіта майбутніх педагогів в університетах, педагогічних інститутах, у системі підвищення кваліфікації викладачів вищих навчальних закладів і шкіл, на курсах з медіакультури;

3) медіаосвіта як частина загальної освіти школярів і студентів, що навчаються в звичайних школах, середніх спеціальних навчальних закладах, вишах, яка, в свою чергу, може бути інтегрованою з традиційними дисциплінами або автономною (спеціальною, факультативною, гуртковою тощо);

4) медіаосвіта в установах додаткової освіти та центрах дозвілля (будинках культури, осередках позашкільної роботи, естетичного та художнього виховання, в клубах за місцем проживання тощо);

5) дистанційна медіаосвіта школярів, студентів і дорослих за допомогою телебачення, радіо, системи Інтернет;

6) медіасамоосвіта;

7) медіаосвіта у вищій школі, оскільки вбачаємо її одним із резервів підвищення рівня фахової підготовки майбутніх спеціалістів, котрі не тільки послуговуватимуться набутими знаннями на студентській лаві, а й підтримуватимуть засобами медіа власний професійний рівень упродовж життя. У цьому руслі успішно працюють молоді українські науковці Р.Бужиков, І.Гуриненко, Н.Духаніна, І.Сахневич, І. Чемерис, Н.Шубенко О.Янишин.